Темний кисень: як глибоководні конкреції змінюють історію кисню Землі
У липні 2024 року команда океанографів повідомила про неочікуване джерело молекулярного кисню (O₂) на глибині 4 км у зоні Кларіон–Кліппертон у Тихому океані. Сонячне світло туди ніколи не доходить, тож класичний фотосинтез неможливий. Дослідники пов’язали O₂ з величезними полями марганцево‑залізних конкрецій, розсіяних по абісальній рівнині.
Кожна конкреція поводиться як крихітна батарея: окисно‑відновні реакції всередині її металевих шарів створюють мікронапруги. Коли кілька конкрецій торкаються одна одної, утворюється природне «дротове» з’єднання, що сумарно дає близько 1,2 В — досить, аби розщеплювати молекули морської води. Процес повільний, але за геологічні відрізки часу сумарний потік кисню стає вимірюваним, формуючи тонкі «оази темного кисню».
Знахідка має два головні наслідки. По‑перше, вона пропонує альтернативний шлях появи ранніх аеробних екосистем на молодій Землі, ще до виникнення фотосинтезуючих ціанобактерій. Мінеральний електроліз міг підтримувати примітивні організми, що використовували кисень, та прискорити еволюційний розвиток. По‑друге, це ускладнює дискусії щодо глибоководного видобутку. Конкреції багаті кобальтом, нікелем і рідкісноземельними елементами, потрібними для батарей, але їхнє руйнування може ліквідувати малодосліджене джерело кисню й унікальні екосистеми.
Скептики зазначають, що лабораторні напруги не завжди відповідають реальним глибоководним швидкостям, а забруднення під час відбору проб залишається проблемою. Експедиції з електрохімічними сенсорами та автономними лендерами заплановано на 2025 рік, аби точніше виміряти продукцію. Незалежно від результатів, відкриття нагадує: глибокий океан усе ще приховує процеси, здатні миттєво змінити наше розуміння планети й політик.
