Гіпотеза Землі-сніжка — це захоплива наукова теорія, яка припускає, що в певні періоди історії наша планета була повністю або майже повністю вкрита льодом від полюса до полюса. Цю ідею, що отримала серйозний розвиток у другій половині ХХ століття, науковці використовують для пояснення незвичних геологічних структур та хімічних слідів, знайдених у древніх породах.
Найвідоміші події Землі-сніжка, ймовірно, сталися у неопротерозойську еру приблизно 720–635 мільйонів років тому. У ті часи льодовики могли сягати екватора, а гігантські льодові щити вкривали навіть тропічні океани. Доказами цього вважають звалені камені (велике каміння, перенесене льодовиками і скинуте в морські відклади) у регіонах, що колись мали теплий клімат, а також характерні карбонатні шари, які утворилися одразу після завершення льодовикових періодів.
Одне з ключових питань — як Земля опинилася у такому глибокому замерзанні. Вчені припускають, що причиною могла стати комбінація факторів: зміни рівня вуглекислого газу в атмосфері, положення континентів, яке впливало на океанічні течії, та вулканічна активність. Як тільки лід просунувся досить далеко, висока відбивна здатність планети (альбедо) повертала більшість сонячного світла назад у космос, що прискорювало процес замерзання.
Не менш цікавим є питання, як Земля вийшла з цих льодовикових епізодів. Найпоширеніша теорія говорить, що вулкани продовжували діяти під льодовим покривом, повільно викидаючи в атмосферу вуглекислий газ. За мільйони років концентрація парникових газів зросла настільки, що почала утримувати достатньо тепла, щоб розтопити глобальні льоди. Це потепління призвело до інтенсивного вивітрювання, величезних повеней і, можливо, стало поштовхом до бурхливого розвитку складних багатоклітинних організмів.
Хоча гіпотеза Землі-сніжка все ще досліджується, вона показує, наскільки динамічною та екстремальною може бути історія клімату нашої планети. Вона нагадує, що життєпридатність Землі — це тонкий баланс, а невеликі зміни кліматичних чинників можуть мати драматичні наслідки.