Космічне сміття: загроза над нами
У безкрайніх просторах космосу може здатися, що навколо панує тиша та чистота. Проте навколоземна орбіта розповідає іншу історію. З часом людська діяльність перетворила космос навколо Землі на справжнє звалище — уламки ракет, неробочі супутники, фрагменти після зіткнень і навіть інструменти, загублені астронавтами. Це так зване космічне сміття стає дедалі більшою загрозою для сучасної науки та інфраструктури.
Початки цієї проблеми сягають 1957 року, коли СРСР запустив перший штучний супутник Супутник-1. Відтоді у космос було виведено понад 6 000 супутників. Багато з них завершили свої місії, але залишилися на орбіті у вигляді «мертвих» об’єктів. До цього додаються залишки від запусків — ступені ракет, болти, шматочки фарби. Усі ці об’єкти рухаються з надзвичайною швидкістю — до 28 000 км/год, і навіть найменша частинка може знищити робочий супутник.
Зіткнення в космосі — не фантастика. У 2009 році російський неробочий супутник Космос-2251 зіткнувся з американським Iridium 33, породивши понад 2 000 уламків. Це стало прикладом синдрому Кесслера — ефекту «снігової кулі», коли зіткнення створюють нове сміття, що призводить до ще більше аварій, врешті-решт унеможливлюючи безпечне використання орбіти.
На сьогодні США відстежують понад 25 000 великих об’єктів, але загальна кількість фрагментів діаметром 1–10 см перевищує 900 000 одиниць. Навіть дрібні частинки можуть завдати шкоди: розбити вікно МКС, вивести з ладу сонячні панелі або стати загрозою для космонавтів.
Щоб вирішити цю проблему, різні організації розробляють методи очищення орбіти. ESA, NASA та приватні компанії випробовують новітні підходи: гарпуни, мережі, лазери та електромагнітні троси. Наприклад, японська агенція JAXA протестувала пристрій, який уповільнює сміття, щоб воно згоріло в атмосфері. Розробляються також «сервісні» супутники, які зможуть дозаправляти або виводити з ладу інші апарати.
Та найкраща стратегія — профілактика. Нові супутники оснащують системами самознищення чи безпечного сходу з орбіти після завершення роботи. У майбутньому також можливе запровадження глобальних норм для запобігання утворенню сміття.
Космічне сміття — це вже не гіпотеза, а реальна загроза. Воно невидиме з поверхні Землі, але може поставити під загрозу наше повсякденне життя. Адже GPS, зв’язок, прогноз погоди — усе це залежить від космічної інфраструктури. І якщо ми не почнемо діяти, то одного дня замість зірок над головою побачимо уламки нашої цивілізації.
