Давнє мистецтво: водосховище Пімбураттєва
У серці посушливої зони Шрі-Ланки приховане водосховище Пімбураттєва — мовчазний свідок давнього гідротехнічного генія острова. Хоча воно менш відоме, ніж грандіозні споруди на кшталт Паракрама Самудра, Пімбураттєва втілює ту ж саму майстерність та дух інженерної досконалості, що процвітали під час розквіту іригаційної цивілізації Шрі-Ланки.
Точне походження Пімбураттєви залишається невизначеним. Історичні джерела не містять детальних згадок про її будівництво, однак архітектурні риси та розташування свідчать, що вона була частиною масштабної іригаційної системи, створеної або відновленої під час правління короля Паракрамабаху І у XII столітті. Цей період вважається вершиною гідротехнічного розвитку країни, коли сотні водойм і каналів перетворювали посушливі землі на родючі.
Давні інженери продемонстрували вражаючу винахідливість. Вони використовували мусонні дощі, спрямовуючи надлишкову воду через систему каналів і водоскидних споруд, забезпечуючи цілорічне зрошення. Конструкція Пімбураттєви відображає глибоке розуміння рельєфу, балансу води та властивостей ґрунтів — принципів, актуальних навіть у сучасному управлінні водними ресурсами.
Окрім практичного значення, водосховище мало глибокий культурний сенс. Король Паракрамабаху І проголосив: «Жодна крапля дощу не повинна стікати в море без користі для людей». Ця філософія зробила воду не лише священним символом, а й основою життя, торгівлі та добробуту громади.
Сьогодні водосховище Пімбураттєва залишається спокійною пам’яткою серед зелених пейзажів і сільського побуту. Його тиха поверхня зберігає історію про інновації, витривалість і гармонію з природою. У час, коли сучасна Шрі-Ланка стикається з проблемами водозбереження, спадщина таких споруд нагадує: гармонія між людиною і водою — це не нове відкриття, а давня мудрість, яку варто берегти.
