Венеру, другу планету від Сонця, часто називають «злим близнюком» Землі через її нестерпну спеку, щільну атмосферу та екстремальні погодні умови. Одним із найцікавіших і водночас найстрашніших явищ на Венері є кислотний дощ, що складається з крапель сірчаної кислоти.
На відміну від земного дощу, що складається з води, на Венері випадають опади у вигляді сірчаної кислоти. Це відбувається через те, що атмосфера планети наповнена вуглекислим газом (CO₂) і слідами діоксиду сірки (SO₂), які взаємодіють із водяною парою, утворюючи сірчану кислоту (H₂SO₄). Інтенсивна спека та вулканічна активність сприяють високій концентрації цих хімічних сполук у повітрі.
Цікаво, що кислотний дощ на Венері ніколи не торкається ґрунту. Температура поверхні планети сягає неймовірних 475°C (900°F)—достатньо, щоб розплавити свинець. У процесі падіння краплі сірчаної кислоти випаровуються через екстремальну спеку, створюючи безперервний цикл випаровування та конденсації у верхніх шарах атмосфери.
З ураганними вітрами, бурями з блискавками та атмосферним тиском, що у 92 рази перевищує земний, Венера є одним із найменш придатних для життя місць у Сонячній системі. Кислотні хмари, що вкривають планету, роблять її надзвичайно непривітною для космічних апаратів. Радянські зонди «Венера» у XX столітті змогли передати лише короткі дані, перш ніж були знищені суворими умовами.
Попри екстремальне середовище, вчені припускають, що мікроорганізми можуть виживати у верхніх шарах атмосфери Венери, де температура та тиск ближчі до земних умов. У 2020 році дослідники виявили в атмосфері планети фосфін, який може бути продуктом біологічних процесів, але доказів цього поки недостатньо.
Венера залишається загадковою планетою, а її кислотні дощі—лише одна з багатьох екстремальних природних явищ, що роблять її настільки захопливою, але водночас лякаючою.